“Я безповоротно зрозумів і засвоїв: народне мистецтво – першоджерело художніх форм… Воно відоме давним-давно, воно жило, набиралося сил у народі, в його надрах. Етнографічні, сюжетні, інші ознаки – це ще не народність. Йдеться про систему мислення, де колір виступає як образ, про глибинне явище самобутнього в палітрі художника”.
Григорій СИНИЦЯ
Григорій Іванович Синиця – митець, який у своїх творах випередив час. Йому судилося створити новий живопис, збудований на колористичній основі, тобто на діалектичному розумінні єдності протилежних кольорів: холодних і теплих, темних і світлих. Винайшов нову монументальну техніку і дав їй назву – “Флоромозаїка”. Вражають його епічні живописні й мозаїчні композиції “Ярослав Мудрий”, “Нестор літописець”, “Бабин Яр” та інші.
Кажуть, що подібних мозаїк у світі немає. Мабуть, так воно і є. Звичайні собі каштани, але з них створено князівське вбрання, зображення буйвола, коней. Звичайнісінькі й жолуді, очерет, фруктові кісточки, перламутрові мушлі. Та під руками майстра, який вирізнив естетичну сутність предметного світу природи, народилися дивовижні художні образи.
Григорій Іванович Синиця не тільки створив прекрасні мозаїки, а й безліч робіт у техніці акварелі і темпера: в жанрах пейзажу і натюрморту та в абстракції.
Але сталося так, що Синицю важко назвати відомим художником. Його твори знає порівняно невелике коло любителів мистецтва. Ще менше тих, хто до кінця усвідомлює звершення Майстра.
Григорій Іванович народився 17 січня 1908 року в м. Одесі у простій сім’ї. В 1914 році захворів на анкілоз тазостегнового суглоба, потім на зворотний тиф. Вийшов з лікарні інвалідом дитинства (одна нога була майже на 20 см коротшою через деформацію тазостегнової частини скелету). Після смерті батьків родичі передали десятирічного хлопчика на виховання в один із дитячих притулків Єлисаветграда. Тяжка хвороба, голодне та забите дитинство, відсутність розуміння й підтримки у прагненні стати художником не зломили його.
Та у 1934 році живописний факультет було оголошено “розсадником формалізму” і всім студентам-“бойчукістам” запропонували залишити навчання. Синиця знову за конкурсом вступив до інституту і навчався один рік у майстерні живопису професора Падалки. Та восени 1936 року Михайла Бойчука та ряд його найближчих учнів і соратників було звинувачено в “націоналізмі”, репресовано як “ворогів народу” та розстріляно. Студентів факультету було скорочено до двох груп. Григорію Синиці пощастило залишитись в їх числі. Проте, не бажаючи зраджувати школу Михайла Бойчука, будучи студентом п’ятого курсу, Григорій Іванович залишає інститут і починає займатись самоосвітою. Тобто, фактично, він навіть не мав вищої художньої освіти. Попри це, колеги по Спілці художників вважали його найосвіченішою людиною у своєму колі.
У середині та наприкінці 60-х років Григорій Іванович передає свої знання і досвід молодим художникам, своїм учням, разом із ними створює ряд монументальних ансамблів, зокрема, мозаїчний стінопис у Донецьку та Олександрії. Під керівництвом Синиці працювали О.Якименко, А.Горська, Г.Зубченко, В.Зарецький, Г.Марченко, Л.Тоцький, М.Шкарапута. Найближчі учні й соратники – Галина Зубченко та Григорій Пришедько – у 70-х роках створили в Києві славнозвісні мозаїчні композиції – “Перемога” (Інститут рентгенорадіології та онкології), “Ковалі сучасності” (Інститут ядерних досліджень), “Тріумф кібернетиків” (Інститут кібернетики), “Рух” (палац спорту Академії наук).
Григорій Синиця пережив революцію, війни, два голодомори. Його теж гнали до Бабиного Яру, та йому дивом вдалося врятуватись. Тому численну кількість своїх робіт він присвятив цій трагедії.
У той час колеги запросили художника на реставрацію Маріїнського палацу. До Синиці багато хто намагався виконати складне ліплення масштабних, понад три метри заввишки, ваз у стилі бароко, але нічого не виходило. Саме метод ручного формування, розроблений Григорієм Івановичем на заводі “Керамік” і вперше застосований на реставрації Маріїнського палацу, приніс успіх майстру.
Через звинувачення в націоналізмі та постійні гоніння з боку влади у 1968 році Григорій Синиця змушений був переїхати до Кривого Рога, де почав працювати над новою технікою “Флоромозаїка” та розробив, спеціально для цього напрямку в творчості, унікальний клей. Розповідають, що якось на одній з персональних виставок величезна робота “Волхви” впала на підлогу, та жоден елемент флоромозаїки не пошкодився і не відлетів.
Усього було створено 29 флоромозаїк, над кожною з яких художник працював від 2-х до 3-х років. Також у Кривому Розі він завершив свою фундаментальну теоретичну і естетично-філософську працю “Колорит в образотворчому мистецтві”.
Як у багатьох талановитих митців, особисте життя у Григорія Івановича, на жаль, не склалося. Усього себе він віддавав мистецтву, чого врешті не могла прийняти і зрозуміти жодна з його трьох дружин. Та й мало хто з батьків захотів би бачити чоловіком своєї доньки інваліда. Наслідок цього – самотність, відсутність родини і, головне, дітей, яким можна було б передати частинку себе, аби наприкінці свого нелегкого життя бути впевненим, що прожив його недарма і що є кому зберегти як спадок його неоціненні доробки.
Григорій Синиця був людиною дуже скромною. Свідченням цього є його квартира в Кривому Розі, що збереглась і донині. У ній створено музей, завідувачем якого є його учениця Олена Якименко. Мабуть, її справедливо було б назвати прийомною дочкою митця, бо саме вона в останні роки його життя самовіддано за ним доглядала. Вона ж береже пам’ять про нього і тепер. На стінах музею гордовито розмістились картини художника, що не дають забути про незламно сильну особистість, яка їх створила. А про відданість національному, українському свідчать вишиті сорочки, які Григорій Іванович носив за життя. Старенький мольберт так і стоїть одиноко посеред кімнати, а на ньому – остання робота художника. 17 січня 2008 року Григорію Синиці виповнилося б рівно 100 років.
Картинна галерея НТУУ “КПІ” має за честь експонувати самобутні твори видатного митця Григорія Синиці, що своєю самовідданою працею зробив неоціненний внесок у духовне життя України.
Вікторія ТЬОТКІНА,
завідувач картинною галереєю
Національного технічного університету України
“Київський Політехнічний Інститут”,
Катерина ВОВЧУК,
методист галереї
Джерело: http://kpi.ua/sinitsia
