Слово про Володимира ЮРЧИШИНА – Ігор Дудник, 2015

Володимир Юрчишин Про видатного українського художника Володимира Юрчишина [27.07.1935−17.08.2010] написано надзвичайно мало: кілька журнальних публікацій і коротенькі замітки в енциклопедіях. Фактично першим окремим виданням, що присвячене художникові, став каталог (pdf) виставки “Мистецтво книги”, присвяченої 80-річчю з дня його народження, яка відкрилася 27 липня 2015 року в Музеї книги та друкарства. У нашій публікації ми коротко простежимо творчий шлях митця, якого заслужено називають одним із творців українського стилю у графіці.


Церква у с.Дахнів, нині Польща. Фото 2010-х рр. Народився майбутній художник у 1935 (за іншими даними – у 1934 році) на Надсянні — межі українсько-польської етнічної території, у селі Дахнів. У 1945 році українське населення краю було депортоване до СРСР.

Родині Юрчишиних ще пощастило, вони опинилися у Львові, де майбутній художник закінчив школу й вступив до щойно створеного Українського поліграфічного інституту імені Івана Федорова.

У 1957 році 23-річний Володимир Юрчишин закінчує навчання та переїздить до Києва, де відразу починає працювати у видавничій галузі. У перших роботах кінця 1950—початку 1960-х років помітний потяг до наслідування найкращих зразків української графіки: творів Г. Нарбута, стилю українських стародруків XVI-XVIII ст., народного мистецтва. А вже з середини 1960-их бачимо впізнаваний стиль художника.

В.Юрчишин. Співаночки мої. Ескіз суперобкладинки, 1964-67 У цей період Юрчишин багато працює в техніці лінориту, створюючи в матеріалі як чудово стилізовані сюжетні ілюстрації, так і орнаментальні композиції, і навіть ріже ліноритні шрифти. В композиціях, виконаних до книг цього періоду працює як мереживо чорного та білого, формалізоване у вигляді рисок та крапок, так і фактура самого матеріалу та край різця. Часто не задовольняючись лише чорним та білим, художник використовує й інші кольори, в першу чергу червоно-коричневі та різноманітні відтінки вохр, роблячи це надзвичайно графічно та делікатно.

Про майстерність Юрчишина як колориста свідчить, зокрема, серія робіт “Думи”, виконана у 1970-их роках, у якій крім вишуканості та благородства кольору, присутній глибокий символізм — Володимир Іванович чудово знав козацький епос, і кожна ілюстрація пронизана експресивним змістом. Юрчишин збирався видати “Думи” окремою книгою, але це так і залишилось тільки задумом.

В.Юрчишин. Шмуцтитул. Українські народні пісні в записах Осипа та Федора Бодянських. 1977 Натомість видання “Українські народні пісні у записах Осипа та Федора Бодянських” було здійснене. У цій книзі, сюжетні ілюстрації виконані в одному стилі з орнаментами, з якими чудово поєднується шрифтове оформлення. Жанрові композиції (так само, як і в циклі “Думи”), насичені глибоким символізмом. Так, наприклад, на одному зі шмуцтитулів, кобзар тримає над головою капелюха так, що той нагадує німб. Цей натяк на мучеництво розстріляних у 1930-х, під час з’їзду, кобзарів, був як на середину 1970-х надзвичайно сміливим.

Щодо бурхливих орнаментів видання — тут наснага походить, напевно, з давніх гравюр та рослинних заставок у стародруках. В орнаментах “Українських народних пісень…” так само бачимо різні стилізовані квіти, папороті, гілки калини і т. ін.

В.Юрчишин. Розгорт. Українські народні пісні в записах Осипа та Федора Бодянських. 1977 Володимир Юрчишин завжди працював з книгою комплексно, створюючи не окремі композиції до обкладинки чи титулу, а поєднані у гармонійне ціле книжкові макети. Елементи книги (футляр, суперобкладинка, оправа, титул, шмуцтитули і т. д.), що грамотно спроектовані засобами книжкового оформлення (шрифт, орнамент, ілюстрація), завжди майстерно поєднувались у макетах Юрчишина у цільний мистецький об’єкт — книгу. У макетах багатьох видань Володимир Іванович також експериментує з форматом, проектуючи естетично досконалі пропорції книги. Бажання піднести мистецтво українського книжкового дизайну на якісно новий рівень вилилося у створення за активної участі Юрчишина “Редакції експериментального художньо-технічного оформлення та конструювання видань” при видавництві “Дніпро”.

В.Юрчишин. Обкладинка (фрагмент). Яким Запаско. Мистецька спадщина Івана Федорова. 1974 У 1970-х Володимир Юрчишин працює не лише як художник, а займається також і художнім редагуванням та виступає як автор-упорядник ілюстративного ряду кількох видань. У ці ж роки, книги оформлені Володимиром Івановичем починають відзначати на спеціалізованих конкурсах: у 1969, 1971 та 1975 роках на Всесоюзному конкурсі мистецтва книги, дипломи першого ступеня отримали видання “Український портретний живопис ХVII-XVIII ст.”, “Народні перлини” та “Мистецька спадщина Івана Федорова”.

В.Юрчишин. Макет оправи до книги. Літопис Руський. 1989 Надалі роботи Володимира Івановича нагороджуватимуться постійно: у 1982 році “Повісті минулих літ” присуджено найвищу відзнаку Всесоюзного конкурсу мистецтва книги — диплом імені Івана Федорова, а у 1990-му Шевченківську премію отримує “Літопис Pуський”, у якому художник виконує макет видання, заставки, кінцівки та чудові, стилізовані під давньоруські, шрифти.

В.Юрчишин. Шрифтова композиція Власне, мистецтво шрифту було тим захопленням Володимира Юрчишина, у якому найяскравіше проявився талант художника. У різаних в матеріалі чи у писаних пером композиціях Володимир Іванович завжди розробляв цікаві, гармонійні шрифтові форми. Глибоке знання шрифтової історії, вільне орієнтування в історичних почерках, їх блискуча авторська інтерпретація, дозволяли художникові створити шрифтові композиції надзвичайно високого рівня.

Особливо цікавими є сучасні стилізації старої кирилиці: майстер не переносить у наші дні штучно скопійовані почерки, а на основі історичної традиції, ґрунтуючись на тій кирилівській естетиці та логіці старого рукопису, створює сучасні шрифтові композиції які маючи ознаки старої кирилиці, абсолютно не виглядають архаїчно.

В.Юрчишин. Шрифт у книзі Літопис Самійла Величка Художник завжди пам’ятає про епоху, яка відображена в тій чи тій книзі, що віддзеркалюється і у відповідному шрифті. Так, наприклад, у графіці шрифту до видання “Літопис Pуський” ми бачимо ознаки уставу — почерку притаманного тій епосі, а в книзі виданій на кілька років пізніше, тим же видавництвом і в тій же серії — “Літописі Самійла Величка” — вже стилізацію під більш скорописний почерк. Шрифти обох видань різні, але створені у єдиній стилістиці, і в поєднанні із загальним дизайном видань створюють цільне, гармонійне серійне поєднання.

В.Юрчишин. Лінійний шрифт Володимир Юрчишин приділяв увагу й шрифту на латинській графічній основі — антикві. Також надзвичайно цікавим є експресивно-геометричний шрифт, що зустрічається в пізній період творчості Юрчишина — у 1990-2000 рр. Але про шрифти Володимира Івановича можна говорити довго: серед його доробку і форми козацького скоропису, і різноманітні перехідні шрифтові форми, і авторські розробки.

Не в останню чергу багатогранна змістовність творчості художника проявилася ще й тому, що Юрчишин був дуже освіченою людиною: стежив за новою літературою з фаху, а також переглядав праці, що стали вже класичними — книги першої половини ХХ ст. В бібліотеці митця були як зарубіжні, так і українські видання 1920-1930 рр., зокрема праці П. Попова, львівський часопис “Мистецтво”, випуски журналу “Бібліологічні вісті”.

Журнал з дарчим написом Андрія В’юника До речі, Володимир Іванович товаришував з колишнім головредом “Бібліологічних вістей” Юром Меженком, від якого (та й від інших мистецтвознавців) отримував масу інформації з історії мистецтва. Серед знайомих художника взагалі було чимало мистецтвознавців, зокрема Віра Свєнціцька, Павло Попов, Андрій В’юник. Серед матеріалів з бібліотеки Юрчишина знаходимо примірник німецького журналу “Zeitschrift des Deutschen Vereins fur Buchwesen und Schrifttum” з дарчим написом Андрія В’юника, датованим 1968 роком: “Тому, хто любить і вивчає шрифти — Володі Юрчишину від В’юника на згадку про Антона Середу”.

Микола Компанець, Георгій Якутович, Володимир Юрчишин. Кін.1980-х – поч.1990-х Володимир Іванович товаришував як з художниками старшого покоління, такими як Антон Середа, так і зі своїми сучасниками. Серед друзів Юрчишина була ціла плеяда талановитих українських графіків: Георгій Якутович, Олександр Данченко, Анатолій Базилевич, Олександр Івахненко, Василь Перевальський, Микола Компанець, Володимир Куткін та інші. У цьому натхненному та бурхливому мистецькому середовищі того часу кожен з художників знаходив свою тему. Володимира Івановича Юрчишина ми пам’ятаємо, в першу чергу, як Майстра книги. Саме так, з великої літери!

Джерело: chytomo.com (PDF).

Галерея листівок з набору:

 

7 серпня 2018   (оновлено 17.08.2018)   //   Категорії: Володимир ЮРЧИШИН, Новини, СТАТТІ   ·   Теґи: , , ,